Надворі дощ. У хаті темно, тихо.
Дивлюся у вікно. У мене лихо.
Немає спокою мені. Душа страждає.
Мені тАк важко! Та про цЕ ніхто не знає.
Ніхто не бачить, як я мучуся і плачу.
Можливо знає Бог,та я його не бачу.
Сприймає Він біду людей терпляче.
І тільки дощ надворі тихо плаче.
Дуэлит
Литература. Поэзия. Критика. Публицистика.
Це не вірш, кума.Ето заспів до великого полотну.Такая лубкова картинка-ілюстрація. Ну, там, поема про потоп. Скажімо, на вулиці дощ плачет.В хаті ви.І куди чоловікові діватися? Пішов у шинок і там над горілкою теж сльози ллє. Ось воно і потекло, потекло … а ковчег не готовий — ніхто ж не знав що так воно будет.Чувствуете сюжет? О!
Очень понравилось. «Можливо знаэ Бог, та я його не бачу» — здорово сказано!
Дякую! А щодо лубкової картинки-ілюстрації, то скажу відверто — не люблю романів у віршах, люблю, щоб коротко і ясно, як у Хайама, чи у китайських і японських поетів: декілька строчок — і цілий світ на долоні, тобто, перед очима. У мене так, на жаль, не виходить. А думку цю я спеціально надрукувала, щоб спитати, чи відчуваєте ви тут душу, бо це — експеримент, а початкова форма цієї думки була така( без ритмо-розміруі рим):
Йде дощ.
У хаті темно й тихо.
Дивлюся у вікно.
У мене горе, лихо.
Я почуваюсь безпорадною, слабкою.
Мені так важко!
Немає спокою
Моїй засмученій душі.
Якби хто знав,
Як я страждаю, мучуся і плачу!
Це знає Бог, та я його не бачу.
Здається, Він далекий і незримий.
Йде дощ.
В моїй душі лиш сум, глибокий, незборимий.
Ось тут душа відчувається, це зразу в момент страждань написано. А те, що я на сайті надрукувала, мені не подобається — ритмо-розмір з»явився і рими також, а душа втекла з вірша. Не вийшло у мене наслідування китайців.
Та ні, кума. За японськи це так ось приблизно
Яка негарна жінка
схилилася наді мною з макітрою.
Знову горілки купили мало.
Мало слів — багато змісту. І городами, городами, чи не навпростець. А у вас навпаки — все прямо в лоб і змісту на три рядки:
Йде дощ.
А я дивлюся у вікно і теж плачу.
Ой дуже погано
Я и в опубликованном варианте очень даже почувствовал.
Ну, що ж, пане Сергію, буду вчитися у японців, щоб слів мало було, а змісту багато. Тільки не обіцяю, що відразу щось вийде, бо ж від японців ніхто не вимагає, щоб і вареники в макітрі. і горілка була.
Хто ж з японців вимагатиме вареники і горілку? З них візьмемо гедза і саке
Еге ж, дадуть вони нам саке-таке. Я вам, пане Сергію, краще наливки зроблю, коли навчите мене добре віршувати ( я маю на увазі техніку віршування, і щоб душа не тікала з вірша, коли римуватиму не так, як треба згідно поетичних канонів.)
Кума, ви поки менше звертайте увагу на техніку. А почитайте ка про головних китів будь-якої творчості: тему, ідею, сюжет.Сюжет це штука особлива, йому треба таки більше уваги приділяти — від нього залежить: як ви будуєте свій твір.
Якщо коротко — це відповіді на три питання: про що ваше стіхотвореніе.Что хочете ви сказати читачеві. І як ви це робите. Зрозуміло, що коли ви пишете — про це не думається. А от коли ви написали і чуєте що у вашому вірші щось не те — ось тоді починайте задавати собі ці питання
Дякую, пане Сергію. Одну склянку наливки я Вам таки наллю.
Ех, де моя велика кружка. Склянкою лише горобця причащати
Так, я не проти великої кружки, можна й з барильця. Тільки ви, пане Сергію, ще не заробили на таке частуваннячко.
Ось ті й раз.Дешево ж ви, кума, мою працю ценіте.Прямо як поп Балду .. Гаразд, я від вашого слова «наливка» вже п’яний. Квити. 😀
Та ні, пане Сергію, я Вас дуже ціную. І всі Ваші настанови пам»ятаю.А тільки спочатку потрібно «воза перти» а вже потім «горло дерти». То ж треба мене навчити віршувати, а вже потім частування.
Я й кажу: про попа і працівника Балду.
Ось приїжджайте до Пітера, кума, так я вас наливочкою почастую без усяких умов
За наливочку дякую, а тільки щось мені підказує, що Балда тут саме я, тому до Пітера не приїду, доки не осягну віршовану премудрість.
Мені дуже сподобалося, Таміла!!
Гречно дякую!