Молодий вчитель:
«З цієї школи треба геть іти.
Це не робота, а пекельна мука.
Той, хто говорить:»Школа — це наука»,
То це не я і це, мабуть, не ти.
Як я могла потрапити сюди,
У цей вертеп, де хаос і безладдя,
І жар, як в пеклі від вуглин багаття?!
Скрізь скачуть чортенята і чорти.
О, Господи, прости мене, прости.»
Вчитель перед виходом на пенсію:
«Як мені живеться в рідній школі?
Не питай мене ти, не питай.
Краще працювати десь у полі
І збирати гарний урожай.
Школа — це глумління, біль, страждання.
Тут немає правди і свобод.
Як не вдосконалимо навчання,
Матимем затурканий народ.»
А почему на конкурс его не выставляете, Тамила? Выставляйте, выставляйте… вот сюда: http://duelit.ru/shkolnaya-pora/
Дякую за запрошення, пане Олеже, але цей вірш не конкурсний. Він годиться, як каже пан Сергій, до пива. І я з ним згодна. А на конкурс треба, на мою думку, щось епохальніше, типа » Поема про школу», але мені зараз не до поем: на городі картопля гине і треба рятувати врожай.
Добре. Але не вистачає середньої строфи, ви не знаходите, кума?
Ваша правда, пане Сергію, таки її не вистачає , але я цю строфу не знаходжу в голові. Скільки в ній не риюсь — немає і край! От халепа!
Не треба відговорюватися. Шукайте і знайдете
Так то воно так, пане Сергію. У цій голові, коли добре пошукати, то багато чого несподіваного можна знайти, хоча, з іншого боку, здається мені, що вчителі середнього віку, які вже мають досвід роботи, але ще не розтратили педагогічний ентузіазм, не будуть задумуватися над тим, куди вони потрапили, що роблять і чим це закінчиться.Вони наполегливо працюють, переборюючи педагогічні труднощі. Мені щось не хочеться їм в цьому заважати своїми не зовсім педагогічно правильними сентенціями.
Тамила, соглашайтесь на конкурс, раз Олег говорит наверно стоит того, да и тема хорошая и стих, а то вот так и получается затурканый народ пробовать надо свои силы и не боятся, а там чем чёрт не шутит, вдруг да выиграете, вот и будет вам наука
Дякую, пані Наталю, за заохочення, але я дуже не люблю брати участь в конкурсах та інших колективних «тусовках». Мені б десь, наодинці з природою, щоб і пташки цвірінькали, і метелики пурхали, і ніякі авто не шмигали туди-сюди і не гуділи, і щоб там річечка була і степ широкий і т.д.Оце життя! А конкурси — це для молодих, завзятих, амбітних. Нехай потішать свою молодість, бо про що потім на старості поетичних літ згадувати?