Вже ніч одяглась в темні шати,
Повільно крокує по місту.
А місяць великий, щербатий,
Сховався за хмарку сріблисту.
У хаті самотньо і темно.
Думки не дають мені спати.
Морфея чекаю даремно.
Не прийде у сон моя мати.
Не зцілить мене її ласка.
Проблем не розв»яже турбота.
В дитинства далекого казку
Зачинені Богом ворота.
А ніч, чорноока, чаклує,
По небу розсипала зорі
І місячним сяйвом гаптує
На вулицях міста узори.
Дуэлит
Литература. Поэзия. Критика. Публицистика.
Гарно. Только мне почему-то Морфей и проблемы показались чуждыми для этого стихотворения. Хотя кто знает — если бы по-русски так было написано, докопался бы?
Дякую за комент, пане Ігорю. Не можу дати відповідь на це питання. Це пан Сергій у нас знає, що й до чого. Просто вночі, коли всі нормальні люди сплять, деякі не зовсім «нормальні» зазвичай щось римують, компонують, одним словом — творять. А виходить не завжди так, як було задумано, або взагалі не так.