На квітах зів»ялих краплини блищать.

То осені сльози останні.

Холодні дощі нескінченно мрячать.

Оплакують наше кохання.

Воно промайнуло і щезло, як дим.

Кохання вже не повернути.

А серце болить і сумує за тим,

Що треба назавжди забути.

Обійми твої лихорадили кров.

Слова западали у душу.

Жаль, з рейок наш потяг кохання зійшов.

Без тебе лишатися мушу.

А серце страждає. А серце щемить.

Пронизує біль мої груди.

Чому це кохання тривало лиш мить?

Як жити без тебе я буду?

Ця осінь похмура, плаксива, сумна,

Мої розтривожила рани.

Свій трунок печалі я вип»ю одна.

Минуле поглинуть тумани.