Ода дивану (жарт)

О, мій диване, буркотливий друже!
Старий ти став, обліз, потерся дуже.
Стирчать з твоїх боків пружини-ребра.
Ти — наче шкапа млява, сухоребра.
А був же ти, диване, дорогенький,
На дотик ніжний і м»який, гладенький.
Убраний в пишну ковдру кольорову,
Ти вигляд мав спесивий, гоноровий.
Згадай, диванчику, щасливі днини,
Коли збиралась на тобі родина.
Лунали жарти, регіт і пісні.
Ти весело підспівував мені.
Ти не забув, мабуть, безсонні ночі.
Я не могла тоді стулити очі.
Ти сумував зі мною до світанку,
Як міг, втішав і грів свою коханку.
Мої хвороби, злигодні, невдачі,
Ти, друже мій, в ті дні частенько бачив,
Підтримував моє зболіле тіло.
Твоє серденько, вірю, теж хрипіло.
Твою прихильність я ціную дуже,
Мій лагідний, сердечний,вірний друже.
За цю твою шляхетну, щиру вдачу
Не викину тебе, візьму на дачу.
Під грушею поставлю у садочку,
У тихому, привітному куточку.
І буду приїжджати на пораду.
Мій любий друже! Знаю, стрінеш радо.

ПЕРЕВОД:

Автор грустит о давно прошедших днях
и обращается к своему дивану, как к
лучшему другу.

Ода дивану (жарт): 11 комментариев

Добавить комментарий

Войти с помощью: