В розкішних квітах повзала гадюка.
Раптово я на неї наступила
І тим своє життя занапастила.
З тих пір життя моє — суцільна мука.
Якби я знала, скільки гадів лютих
На протязі життя підстерігало,
То, може, не «виходила б у люди»,
Маленькою дитиною сконала.
Але я все життя себе дурила:
В душі людей очей змії не видно.
Я гадів шанувала і любила.
Вони до мене ставились не гідно.
Давно вже квіти юності зів»яли.
Старою стала.З долею змирилась.
На жаль, не всі ще гади повмирали.
А смерть, стара гадюка, забарилась.