У теплі, погожі, осінні деньочки
Приємно посидіти десь у гайочку,
А може, в парку походити хвилинку.
У синьому небі дрейфують хмаринки.
А листя сухе під ногами шурхоче
І я повертатись додому не хочу.
Легенько подув вітерець. На горбочку
Запурхало листя в осіннім таночку.
Мій погляд упав на трухлявий пеньочок.
З-під нього всміхався до мене грибочок.
Та ще й не один! У траві рудуватій
Родина грибочка зібралась, як в хаті.
Усі привіталися дуже сердечно,
Поводились чемно, сумирно і гречно.
Я щиро раділа цікавій пригоді,
Веселій компанії, гарній погоді.
В теплые, погожие, осенние деньочки
Приятно посидеть где-то в рощице,
А может, в парке походить минутку.
В синем небе дрейфуют облака.
А листья сухие под ногами шурхоче
И я возвращаться домой не хочу.
Я вспоминаю давнее детство мое
И все то добро, что жизнь нам дает.
Тамила перевела как всегда с помощью онлайн-переводчика…завершения нет, словно это половинка от стихотворения.
Дякую за комент, пані Світлано. Це я просто лінуюсь писати більше. Краще не виходить- таланту немає, а більше писати лінощі не дають.
Это наверное проделки осени, она же с собой лень приносит..Нет, уж ..если пишите давайте до конца..И ничего, что не всегда гладко все получается.
Мабуть, і справді осінь спонукає до розслаблення і лінощів. Але це в мене манера така — хочеться написати про щось гарне коротко і також гарно. Коротко виходить, а гарно ні. Я не прибічник «растекания мыслью по древе», а в манері стародавніх китайців чи японців (коротко, ясно і гарно) у мене не виходить, на жаль.