Терпке вино – як помаранча осені…
Крізь магістралі вен вже циркулює дощ.
В душі – трава, ще з літа не покошена,
Й вулкан – у серці: неспокійність площ.
Вікно в стіні – ілюзія свідомості.
Німий крик вітру й шелест босих ніг.
А взагалі – то крок до невідомості:
Зима безжально плутає думки мені…
Ось це — так! Це поезія!
Дякую.
Це вам спасибі. Я думав — українською мовою так вже й не пишуть