Я думаю про квіти степові:
Про маки, що зібралися край поля,
Ромашки, що блукають у траві.
Коротка і примхлива їхня доля.
Ці квіти вітер без жалю мордує.
В негоду ливень змішує їх з брудом.
Ніхто від лиха квіти не рятує.
Просту красу їх не цінують люди.
Але у тихі і погожі днини,
Коли зникають хмари дощові,
В степах моєї рідної країни
Милують око квіти польові.
Так часто серед нас, людей, буває:
Цінуємо яскраве і примхливе.
Красу невидну ми не помічаєм
Тому, що ця краса не є криклива.
С трудом, но разобрался. Стишок очень сподобався. Очень люблю степные цветы. Я в степях разбираюсь. И в морях тоже.
Дякую, Євгене. В морях не розбираюсь: бачила море тільки по телевізору. А степи у нас такі, як море. Ідеш, ідеш, а вітер подув — і зашуміла пшениця, погойдуючись, наче хвилі. А в пшениці — васильки, ромашки, маки. А з неба сонечко сміється. Тепло. Клас!
А мне понравилось стихотворение своей глубиной, философским звучанием…
Дякую, Ірино. Це я філософствую, коли вишиваю якусь картину. «Маки», наприклад. Тоді й думки щодо цієї картини у голову приходять. Отак помаленьку вишиваю та й, дивись, якусь думку невигадливу(незатейливую) заримую (зарифмую).
Це хто ж такий не цінує красу польових квітів? Цікаво глянути, бо ніколи не зустрічав.
Мені цікаво було б поглянути на реакцію сучасних молодих дівчат, яким би хлопці на побаченні дарували замість троянд чи гербер, букетики, скажімо, васильків чи мачок польовий. Але ж і гарні квіти!
Кума, не повірите, в юності сам дарував. І билинець, і люпин, і саранки і навіть анемону і гусячу цибулю. В юності головна увага. А дамам бальзаківського віку теж треба увагу. Але їм не квіти потрібні, їм потрібен чоловік, який КУПУЄ їм квіти — витрачає гроші на те, що її чоловік вважав абсолютно марною і ідіотської тратою. Це до красі самих квітів не відноситься
И мне, ваше стихотворение понравилось.
Дякую, Світлано.