Ох, ці котячі хвости!
В хаті моїй не пройти.
Де не поглянь, скрізь — коти,
З розуму можуть звести!
Щоби попити води,
Треба до кухні дійти.
Тільки-но з ліжка ти встав,
Чуєш стривожене: «няв!».
А в холодильнику знов
Кіт щось смачненьке знайшов,
Перевіряв, може, вміст.
Бачиш, стирчить сірий хвіст.
З горщика, що на плиті,
Видно аж троє хвостів!
М»ясо хтось дегустував:
Лине вдоволене: «няв!»
У туалеті — біда!
Всюди розлита вода.
Кіт, мабуть, ванну прийняв.
Звідти доноситься: «няв!»
Ці невгамовні коти
«Порозкидали» хвости.
Втратити пильність — пропав!
Час твій останній настав.
Ці не жаліють роззяв.
Згубить тебе їхнє «няв!»,
Дуже засмучене,
Гірко ображене,
Справді розпачливе,
Досить зневажливе,
Навіть загрозливе:
«НЯВ!»
Краткий пересказ: шуточное стихо, детское, о котах и их повадках.
Ну що сказати — все правильно про котів, і свого кота серед них я побачив своїми очима. Спостережливість — хороша риса, на жаль, багато хто у наш час перестав її мати…
понравилось, даже вроде понял без перевода))
Неееее, эта работа не для оценки была опубликована. Это делалось с тайным умыслом (чтобы посочувствовали » несчастной» кошатнице и пожалели ее, бедненькую.
А от не буду шкодувати. Що ж це, у хазяйки стільки котів і жоден ні разу не мугикнув навіть, тільки мявкают
Так, важко шукати білих котів у світлій кімнаті, особливо коли вони в ній! 🙂
К сожалению, Сергей, у меня проблемы со слухом. Старость — не радость. Мои коты об этом знают. Поэтому не мурчат, а как правило, выражают свои эмоции громким «НЯВ», но с соответствующей, для каждого отдельного случая, интонацией. А еще они преданно и долго ,молча ,смотрят мне в глаза, наверное думают, что я такая же умная, как и они.
О, коти!!! 🙂
Что точно, то точно — правда, у меня двое хвостов, но картина та же 🙂
Заняли кошачьи хвосты
место человечьей теплоты…