На березі ставу хатина стояла.
В тій бідній хатині дівчина жила.
Вона своє щастя терпляче чекала.
А щастя її десь вода віднесла.
На березі ставу нема вже хатини.
Навколо усе бур»яном заросло.
А ту нещасливу і бідну дівчину
Кохання зрадливе із світу звело.
Дуэлит
Литература. Поэзия. Критика. Публицистика.
Загалом всі померли.
От скажіть, кума. Початок у вас є. Кінець є. А де серединка? Чи свині з’їли чи що?
Ну що ви, пане Сергію. Це в мене, як в Лоренса Стерна — початок є, а потім на сторінках одні крапки, «догадайся, мол, сама». І догадувалися ж тоді читачі! От і я тепер цей прийом стернівський оновила. Нехай читач сам додумається, що в нашої дівчини трапилося. А то, не цікаво якось по шість строф розсусолювати, де те щастя дівоче тиняється.
Нагадаю вам, кума. композиція твору, складається з зав’язки, розвитку сюжету, кульмінації, розв’язки. Допускається (коротенько) предистория і епілог.
Ось у вас є з натяжкою зав’язка і епілог. А інше чи то собачки розтягли Від як як український бублик, тільки всередині понадкусанний
Ні те, пане Сергію, ні інше. Ні свині не розтягли, ні собачки не понадкусювали. Це я експерименти ставлю.А за нагадування про композицію дякую. Пригодиться, коли буду писати поему. як от «Руслан и Людмила», чи ще якусь, якщо Господь дасть талант і натхнення.