Я стежкою нашою йду до ріки,
І згадую щастя минуле поволі.
Хай сонце згорає, минають віки,
Не буде більш серденьку мому покою.
Най зникне все геть і най з’явиться знову,
Розстелиться шляхом Чумацьким наш путь.
Аби я і ти…хоч колись у діброву
Могли, як раніше, щасливі гайнуть…
© Рибалка Анастасія 19.03.2014
Здоровенькі були, пані Анастасія! Рада Вас бачити на цьому сайті. Надіюсь, шпагу Ви вже нагострили і до бою ( тобто, до конструктивної критики чи зауважень готові). Мені Ваш вірш сподобався, але я не дуелянт ( шпага тимчасово затупилась).
І Вам доброго здоров’ячка!!! Дякую-дякую. Так, до бою готові завжди)
Ну, тоді тримайтеся! Я буду з криївки підтримувати Ваш бойовий дух.
Ми бій свій ще й не починали,
Ой, як же грає в жилаї кров!
Війну будем вести словами, —
айголовніша із умов!)
Просветите мене нерозумного, пані Настя. Гайнуть — хіба правильно на мове? Виглядає як якийсь російський блатний украінізм.По мені — так всю мелодію зім’яло цим заключним словом. Чи я помиляюся, і в українській мові допустимі обидві форми: і гайнути і гайнуть?
Так, дійсно «гайнуть» правильне слово українською мовою.
гайну́ти– дієслово доконаного виду, в майбутньому часі 3 особи множини — гайну́ть…А на рахунок мелодії з Вами згодна…
Дякуємо за роз’яснення
І Вам дякую за коментарі!