Пізня осінь. Дощі і тумани.
Сиро. Вогко. Болото усюди.
А навколо пригнічені люди.
Осінь душу взяла у кайдани.
Ця понура осіння погода
І гнітючі, вологі тумани,
І вмираюча, чахла природа
У душі розтривожили рани.
Пригадалось далеке минуле,
Безтурботні, щасливі хвилини
У містечку над тихим Інгулом
Степової моєї Вкраїни.
Пані осінь, ну що ж ти вчинила?
Розпалила уяви багаття.
Де в душі я знайду стільки сили,
Щоб в минуле пливти без сум»яття?
Дуэлит
Литература. Поэзия. Критика. Публицистика.
А потім буде знову зима.
Просто щастя на світі нема
Ну а далі наступить весна та.
Знову людям спокою не знати
А потім прийде літо і знову
на душі стане дуже хреново
Ех, пане Сергію, не зацінили ви мою «четырешку». Перейду, мабуть, на хокку.
Плачете ви, кума, в віршах сильно дуже. Дивитеся, як би випадково комп’ютер від сліз не закоротити.
Ну, що ж зробиш?! Такі часи настали. Тільки плакати й хочеться в жилетку, тобто комп»ютер.
Взагалі є древня мудрість: будь-яка людина щасливий рівно настільки, наскільки хоче себе вважати щасливим
Может, это потому, что стихотворения, как такового нет. Нет даже зарисовки или наброска. Так… фрагмент. Как если бы вы начали выкладывать стихотворение из 3-5 строф по одной строфе с «продолжение следует»… да ещё и начав выкладывать его с одной из серединных строф…
Это не четырышка. Четырышка — это сжатое, концентрированное стихотворение из четырёх строк, с началом и концом. А не просто строфа стихотворения.
Сегодня солнышко вышло и кандалы исчезли сами по себе . . .
Так воно і є. Засвітило сонце у вікно.Заспівала пташка на калині. І сподобалась мені осіння днина.( Це я вже починаю переходити на хокку.)
Це, кума, чи не хокку, а три рядки. Хокку вам Олег зобразив ось те воно і є.
Ну так приблизно.
Яка негарна жінка
схилилася наді мною зі сковорідкою.
Знову горілки купили мало.
Дякую за допомогу, пане Сергію.
Развесила осень туманы сушиться.
Никак не просохнут.
Душа отмокает.
Клас!