Що скажемо ми весні?
Вже скоро прокинуться квіти,
Дерева розкочують віти..
Що скажемо ми весні?
Чому земля — матінка стогне,
Здригається і болить?
Червона земля, а не чорна?
Чому ворогів не спинить?

Кого ми звемо ворогами?
Невже вороги ми самі?
Прикрившись дідами й синами,
Ховаєм провину в собі??
Завплутано все і страшно,
Народ сльози ллє і мовчить.
Це ворог мій знає прекрасно,
Його цим давно не спинить.

Лютює, мій ворог все більше,
Нещастя приносить братам.
Життя хоч і є, та не вічне,
І всі ми зустрінемось ТАМ.

А далі, як в казці про правду,
Смиренний, правдивий живе
В саду незвичайному,Райськім…
Та хочеться Раю будь-де..

Що скажемо ми весні?
Блакитніїї очі — сльози..
Так ось чому в ночі ясні
Так часто гуляють грози.

Не траба казати. Мовчіть.
Історія все розкаже.
Ви пісню сумну затягніть,
І далі мовчіть, мовчіть…