Домотканий поет, як у серце багнет,
Тиче в мову він слово-полуду.
Зерен правди нема – там полова сама,
Кислі рими, як попіл облуди.
Він перо золоте прагне власним назвать,
Музу спутать, стриножить Пегаса.
Та хіба той поет, хто душею схолов,
В кого іскра давно вже погасла?!
Розпинається він над руїнами слів –
“Переможець” свавільний Фортуни.
Але сіє навколо лиш злобу і гнів –
Мертвих слів почорнілії труни…
Все я начинаю изучать язык своих предков,хочется прочитать а понимаю только частями.
А можна я не буду оцінювати? Досить непогана техніка, але от общеріторіческая лозунговість … Ну як би в будь-якого неугодного перстом вкажу і проголошу: це він!. Це він! Це той самий негідник, що
… перо золоте прагне власним назвать,
Музу спутать, стриножить Пегаса.
Та хіба той поет, хто душею схолов,
В кого іскра давно вже погасла?!
Адже і не посперечатися. Хіба можна сперечатися над набором неконкретних загальних фраз. А конкретики звинувачень і ні.
Мені все ясно, пані Оксано, але не будемо переносити нашу «революцію» на російський сайт.Їм і своїх заморочок хватає.