Там, у горах високих
Кришталеві потоки
По камінню стікають
У стрімкий водограй.
Двоє лебедів білих
Опустились на схили,
Очевидно, гадали,
Що потрапили в рай.
А над тим водограєм
Сонце бризками грає.
А на скелях дерева,
Як примари, стоять.
Вкрив туман водограй.
Шум води не вщухає.
Білі лебеді тихо
Щось своє гомонять.
Раптом вітер подув,
Водограєм крутнувся
Льодяною водою
Буйні трави облив.
Лебідь вітер відчув.
Лебідь враз стрепенувся,
І від бризок кохану
Він крильми затулив.
Зарані вибачте, читачу, що пропустила слово»буйні» перед словом «трави» у п»ятій строчці знизу.Треба було» буйні трави облив». Але що вже надрукувала, то надрукувала. Ніяк не звикну до «заморочок» на комп»ютері.
Чудова музика, просто вальсувати хочеться — так би й зірвався, було б кого запросити.
Тільки, кума, знову не закінчене. Обірвали картинку як шматок кінострічки. Ой, не лінуйтеся ж, кума.
Головне сенс двоякий. Типу лебідь вітер зачув — і прощай, лебедушка, полетів наліво
Ой,ха-ха-ха! Насмішили ви мене своїм коментарем. Але маєте рацію! Думаю, треба було вжити слово «відчув» — вітер ми відчуваємо. А щодо лінощів, то це не я лінуюсь, це муза моя — ледащо. Старе, капризне вперте ледащо. А коли я їй зауваження роблю, то взагалі відмовляється працювати, тобто думати римами.
Нє-нє, кума. Музу чур не ображати. Чудове ж вірш вийшло. А під кінець скисли. А вже муза так за перо і тягнула, але ви хотіли вже швидше закінчити. типова картина
До речі, це — не вірш, а римована думка щодо картини, на якій зображені два лебеді посеред водограю. На жаль, не знаю, як тут можна клікнути, щоб загрузити на сайт зображення картини і ви побачили.що там не ясно, куди той лебідь далі подасться, і чим закінчиться увесь цей «сыр-бор».
Напевно до іншої лебідоньки. Або в корчму
Та, ну… Навіщо ж так безнадійно… Лебеді — не люди. У них і в коханні все по-іншому. А вірш я трішки підрихтую, якщо це ледащо( муза моя) захоче.
Коли про лебедів пише людина — він мимоволі їх олюднює. Поет адже сам не може втілитися в лебедя і написати про лебедів по лебединому
Если б язык был русский, я бы точно докопался до «тихо гомонят». Жаль, о мове у меня только смутные детские воспоминания.
В этом и тяжесть перевода с украинского. Многие украинские слова начиная с Гоголя вошли в русский язык в качестве жаргонизмов и просторечий, причем имеющих яркую юмористическую направленность. В эстрадном фельетоне, к примеру, украинизация речи героя сама по себе способна вызвать смех. Скажите, к примеру за Гамлета
«Бути чи не бути —
ось в чому питання»
И сразу все улыбнутся.
С детства помню мультик, в котором рак говорит мальку: «це дило треба розжуваты». Точнее сам мультик уж не помню — фуфло какое-то. А вот из за рака пять раз на него ходил.
А про лебедей перевод между тем прост:
Двое лебедей тихо
О чем-то говорят .