Ставок блищить, мов риб»яча луска.
Вітрець легенько дмухає в обличчя.
Сиджу в траві, на березі ставка
І думаю про долі протиріччя.
Життя вирує у вечірній час.
Скрізь пурхають метелики прозорі.
Сюрчить цвіркун.Комар вже грає джаз.
Стемніло. Небо рясно вкрили зорі.
Зійшов на небі місяць-молодик.
Співають комарі вечірню пісню.
Грайливий вітер десь у травах зник.
В повітрі свіжість. Як багато кисню!
Заснув ставок. Мені також пора
У світ людей іти, в свою хатину.
Шкода, що не комаха я — людина.
Ну що ж, піду «давити комара».
PS «давити комара» — спати (розмовн.)
Мені все більше хочеться об’єднати вас з Олександром в один творчий дует. Прямо якби не мова — не відрізнив би
Дякую, пане Сергію, за Ваш намір щодо дуету, але, на жаль, діло зовсім не в мові. Пан Олександр володіє образним мисленням, його вірші — це полотна, написані фарбами, а моїм римованим думкам бракує образності, це — ескізи, виконані олівцем нашвидкоруч і досить примітивно. Але я надіюсь, що до пива вони згодяться, в усякому разі, буде чим занюхати.
Классно, Тамила!
Дякую, пане Олександре.